Ключ до Божого благословення
Один пастор проводив серію семінарів в церквах Південної Кароліни. Він проживав у домі своїх близьких друзів і кожного вечора виїжджав у місця проведення богослужінь.
В один із вечорів пастор повинен був проповідувати у церкві, яка знаходилася досить далеко від місця його проживання. Але, так як він був без машини, то віруючі тієї церкви зобов`язались завезти його на служіння і привезти назад. Коли за ним приїхали, він попрощався з господарями і сказав, що сподівається повернутись опівночі.
Після служіння пастор провів трохи часу спілкуючись з віруючими, а потім його повезли назад додому. Під`їжавши до свого будинку він побачив, що біля вхідних дверей горить світло і подумав, що господарі чекають його, бо він попередив їх про час свого повернення. Вийшовши з машини, пастор подякував водієві і сказав: « Вам треба поспішати, бо перед вами далека дорога. Я переконаний, що господарі чекають мене».
Крокуючи кілька сот метрів до дому, пастор відчув сильний холод зимового вечора. Паки від дійшов до дверей його ніс і вуха замерзли від холоду. Він легенько постукав у двері, але йому ніхто не відповів. Він почав стукати трохи сильніше, потім ще сильніше – але даремно. В кінці-кінців, боячись зовсім замерзнути, він став гримати в кухонне вікно, потім у вікна інших кімнат, але відповіді не було.
Стомившись і замерзаючи з кожною хвилиною, пастор вирішив піти в дім по-сусідству і звідтам подзвонити і розбудити господарів. Проте, по дорозі він подумав, що стукати серед ночі в двері чожого дому не зовсім культурно й безпечно, тому вирішив пошукати телефон-автомат на вулиці. Було дуже холодно і темно, до того ж пастор не знав місцевості. В результаті він пройшов кілька кілометрів. По дорозі він встиг послизнутися на мокрій траві і впасти в рів, на пів метра залитий водою. Мокрий і промерзлий він ішов дальше, поки не побачив в далині світло гостинниці. Він розбудив чергову, яка ввічливо дозволила йому скористатися телефоном.
Весь забруднений і промоклий пастор зателефонував сплячому господареві. « Мені дуже не приємно тривожити вас, але я не зміг нікого розбудити. Я в гостинниці за кілька кілометрів від дому. Чи не могли б ви приїхати і забрати мене звідси?» - запитав він.
На це господар відповів: «Друже мій, та ж ви маєте ключ від дому в кишені вашого плаща, хіба ви не пам`ятаєте, як я вам його давав перед вашим від`їздом?»
Пастор засунув руку в кишеню і там насправді лежав ключ.
Ця реальна історія ілюструє категорію християн, які маючи ключ для всякого духовного благословення, намагаються отримати доступ до Божого благословення людськими засобами. Але тільки Він знає потаємні бажання наших сердець і дає всі, необхідні нам, духовні багатства. В Ісусі Христі віруючий має все, що йому може знадобитися в різних труднощах і випробуваннях, які зустрічаються на життєвому шляху.
